Мене звати Ганна Лугова. Я адвокат з України і зараз живу у Фінляндії.
Раніше я мешкала та працювала у Харкові, але 24 лютого 2022 року російська федерація жорстоко та підступно напала на мою країну та почала безперестанні ракетні атаки на моє рідне місто зокрема та усю Україну взагалі.
Близько тижня я та моя родина переховувалися у підвалі нашого будинку, але так далі продовжуватися не могло – моя молодша шестирічна донька дуже боялася тих звуків та відмовлялася взагалі виходити з підвалу навіть на 10 хвилин подихати повітрям.
Отже, ми були вимушені виїхати з Харкова, щоб не травмувати психіку дитини. Я та чоловік разом з двома дітьми поїхали спочатку до Черкас, зупинилися там приблизно на тиждень, але через постійні повітряні тривоги прийняли рішення, що я та діти поїдемо закордон. Чоловік не міг їхати з нами, оскільки за законодавством України під час воєнного стану чоловікам виїзд заборонений, отже, він довіз нас до Львова, а далі ми поїхали самі.
У Фінляндії мешкає моя рідна сестра, тож вибір, куди податися, перед нами не стояв.
Потрібно відзначити гостинність, людяність та співчутливість фінів. Нас зустріли дуже добре, забезпечили житлом, їжею, необхідними речами та співчуттям. Нас підтримували буквально усі люди, з якими доводилося спілкуватися. Серед них також було декілька колишніх громадян рф, які допомагали з документами та адаптацією, за що їм велика окрема подяка.
Приїхавши до Фінляндії певний час я перебувала у шоці, нічого не планувала та сподівалася за місяць-два повернутися додому, адже у голові не могла укластися думка, що люди, яких я вважала раніше дружніми та близькими за духом, могли так вчинити з нами. У мене є багато родичів у росії і я сама бувала там неодноразово, але і подумати не могла, що таке взагалі можливо.
Проте мої сподівання не виправдалися і я у Фінляндії вже майже рік. Діти відвідують місцеву школу і вчать фінську мову. Отже, потрібен був план та розуміння, як жити далі.
Я також пішла на курси фінської мови, які допомогли мені відволіктися від невеселих думок. У Фінляндії взагалі дуже добре налагоджено процес інтеграції представників інших національностей у фінське суспільство. Майже усі курси фінської, які фінансуються державою, передбачають обов’язкову практику на робочому місці. Це дуже допомагає покращити мовні навички, а також почати налагоджувати контакти. На моїх курсах у школі AXXEL така практика повинна проходити 3 тижні.
При пошуку такого місця мені хотілося не просто вивчати фінську мову, але ще й бути корисною своїми вже існуючими навичками не лише для фінського суспільства, а ще і для моєї рідної України. І, за порадою моєї сестри, таке місце для мене знайшлося – це організація Hivpoint, яка з 1986 року займається проблемами ВІЛ. Організація допомагає ВІЛ-інфікованим людям, їх родинам, групам ризику зараження ВІЛ та взагалі усім людям, які стикнулися або ризикують стикнутися з цією проблемою. Зокрема HivPoint проводить безкоштовне тестування, безкоштовну інформаційну та психологічну підтримку усіх, хто цього потребує. Організація надає допомогу з питань не лише ВІЛ-інфекції, а і інших інфекцій, які передаються статевим шляхом.
Наразі до Фінляндії переїхало багато людей з України, які можуть потребувати такої допомоги, але не знають, куди звернутися. Моє завдання віднайти якомога більше місць для розміщення інформації про можливість для українських громадян отримати безкоштовну допомогу у кризовій ситуації. Також я перекладаю деякі тексти українською мовою, це дає можливість донести інформацію до українців найбільш зрозумілим чином. Адже, чим більше ми знаємо про проблему, тим легше її вирішити.
Отже, таким чином я допомагаю і Україні також.
Мені особисто дуже подобається така робота, оскільки я відчуваю себе потрібною і це дуже надихає.
Сьогодні я не знаю до кінця, які в мене плани на подальше життя, але я знаю точно, що буду допомагати HivPoint і в подальшому, після закінчення практики, оскільки у цьому є потреба як зі сторони організації, так і зі сторони моїх земляків, які знаходяться у кризовій ситуації без необхідної підтримки.